Гаї терновим цвітом забіліли,
Немов у вересні прозора далина.
Все визначилось. Все переболіло.
Та може з болем щастя теж мина.

В останню мить перед очима
людини пролітає все її життя.
Повір'я

Я помирав. І в ту останню мить
Усе життя в очах не пронеслося.
Згадалась річка, яблука в воді,
Квітуча балка між зелених нив,
Суворість матері, запилене колосся –
Все те, чого ніколи не цінив.

Ми рвали лілії. Як сніг,
Вони сліпили наші очі.
Букет, немов квітучий сміх,
Лежав снопом в руках дівочих,
Іскривсь від поруху руки.
Крізь забуття і скрізь роки
Важкі краплини, наче ртуть,
І досі відблиски кладуть
На всі діла, на всі слова,
На все, що в безвість відплива.

Таке на серці дивне почуття,
Мов тільки почалось усе моє життя:
Ще коники мовчать, замоклі від роси,
Ще хриплі жайворонків перші голоси.